19-ий Міжнародний Гуцульський фестиваль, який відбувся у місті Косів, що в Івано-Франківській області, чи не вперше за свою історію відповідав своєму статусу. Делегатами фестивалю стали майже 1700 учасників з 12 областей України та 10 країн світу. Найбільш представницькі делегації прибули у Косів з Донецької, Луганської, Одеської областей, Естонії, Молдови, Румуні та Польщі. Менш чисельні – зі США, Канади, Словаччини, Хорватії та інших країн. Косів по-справжньому перетворився на фестивальне місто, де досліджували традиції горян. Науковці провели конференцію «Гуцульський феномен: мистецтво жити і творити», понад 120 художників та народних майстрів представили свою творчість на виставці –ярмарку, а мистецьку програму з піснями та танцями запалювали близько сотні гуртів та майже 40 вокалістів різних поп, фольк та рок груп. Неперевершеною стала хода учасників Гуцульського фестивалю, яка супроводжувалась оплесками, сміхом, переспівами та коломийками горян з різнобарв’ям гуцульських вишиванок, чепців та віночків. У такому колоритному дійстві навіть зам міністра культури та туризму України Ярослав Арсірій, який родом з Донецька і прибув на фестиваль у чиновницькому дрес-коді (сірому костюмі з невиразним галстуком), відчув себе зовсім ніяково. «Я вважаю, що мені не вистачає для себе вишиванки для того, щоб у закордонних подорожах гідно представляти Україну, бо ж має бути автентична відзнака. Переконаний, що нею має стати вишита сорочка», - зізнався Ярослав Арсірій , а вже за годину вийшов до журналістів в омріяному одязі. «Вперше я спробував банош у 2004 році, - говорить Арсірій. – Він мені дуже сподобався, тепер його у столиці для мене готує дружина», - з гордістю говорить зам міністра. Насправді міністерство культури та туризму України долучилось до проведення Гуцульського фестивалю на 99 тис грн., яких надійшло до організаторів дійства. За словами голови Косівської райдержадміністрації Ярослава Шинкарука , фестиваль обійшовся району у 300 тис грн. і ще 40тис додала обласна влада. Всі ці гроші для єдиної мети – підтримка гуцульського мистецтва та традицій. Свою лепту у свято внесло і Всеукраїнське об’єднання «Гуцульщина». Її керівник Василь Коржук привітав усіх учасників фестивалю, а дорогим гостям роздав відзнаки та звання. Так, губернатор Прикарпаття Михайло Вишиванюк отримав звання і медаль «Патріота Гуцульщини» за особистий вагомий внесок у збереження та розвиток гуцульської культури. «Доки буде жити українська пісня, мова та вишиванка, доти буде Україна», - переконаний Михайло Вишиванюк, який чи не вперше на масових заходах сам одягнув вишиванку. Історію її появи губернатор не розкрив, побажавши залишити це родинним секретом. Сфотографуватись з Вишиванюком у вишиванці виявили бажання чимало гостей. Михайло Васильович майже нікому у цьому не відмовляв, а до народних майстрів та їхньої творчості виявляв неабияку цікавість, розглядаючи гуцульські витвори та цікавлячись життям горян. «Для гуцула головне ота музика, танці, колорит, що словами передати не можливо», - зізнається Вишиванюк, - коломийки знаю, але співати не буду. Якби умів, то пішов би в артисти». Свої артистичні посмішки на фото з горянами дарував і народний депутат Василь Чуднов, який прибув на фестиваль у вже звичному наряді: сині мешти, синій костюм і під ним - вишиванка з верховинським узором, яка підтверджує корені походження нардепа. Тут Чуднов - свій серед своїх, адже горяни – це його електорат, який він прагне підігрівати при будь-якій можливості. «Я вважаю своїм обов’язком робити все, аби виконувались закони, які вже прийняті. Втім, Закон щодо статусу високогірного району виконується сьогодні лише на 5-7%», - зауважив нардеп. Якщо б вдалося добитися його виконання на всі 100%, каже Чуднов, «горяни отримали б масу преференцій: у транспорті, в будівництві соціальних об’єктів, у виплаті зарплат та пенсій». Тим часом самі горяни, ще поки без преференцій, не сидять, склавши руки. Їхній народний промисел вражає майстерністю, різноманіттям та цінами. Тепер чи не найбільш популярний бізнес в горах – вишивання, бо вишита сорочка – справді стала символом українства та пошануванням національної автентики. Щоправда ціна її по кишені не всім патріотам. Вартість вишиванки сягає від 700 до 3 тис грн. Сорочка з бабусиної скрині – в межах 400-800 грн. У Косові вишивають всі - від малого до великого. До того ж не лише жінки, але й чоловіки. Вишивальним бізнесом займаються цілими родинами. Серед них – сім’я Павлюків, які виготовляють автентичний одяг на замовлення. Анна Павлюк нині пригадує, що свого часу вишивала сорочки Віктору Ющенку , його Катерині та іншім помаранчевим, які у свій час прагнули теж отримати одяг справжнього українця. «В кожну сорочку ми вкладаємо душу, бо вишиванку у нас вважають оберегом», - каже Ганна Павлюк і додає, що свою роботу не сплутає з жодною іншою, а китайські вишиванки конкуренцію нашим не створюють, бо там вишивають не люди, а машини. «Нехай собі китайці штампують, а ми робимо своє і маємо на то попит», - говорить вишивальниця. Справді, попит на патріотизм в українців неабиякий. Рівно, як і на вишиванки. Відповідно до результатів соцопитування, на 20-му році незалежності, понад 90% українців прагнуть залишатися у самостійній Україні і перед ними, як каже Леонід Кравчук, треба знімати капелюха. Бо, переживши купони, революції, газові угоди, бензинові, цукрові та гречані кризи, вони залишились в Україні, де гірше, ніж сусіди-європейці харчують, менше відпочивають, більше втомлюються та мають набагато більше ризиків залишитись без роботи. За 20 років Україна залишається однією з не багатьох держав, де є закони, які не виконуються, влада , яка не завжди українська і вишиванки, які не завжди одягають лише патріоти. Ірина Макацарія «ОстроВ»
